|
| Ip: 77.52.23.170 Тема: Історія села СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОЛЕКТИВНОГО ГОСПОДАРСТВА В СЕЛІ ВЕЛИКА СНІТИНКА Вступ Робота присвячена висвітленню проблем радянської колективізації. В сферу роботи потрапляють питання дослідження причин та передумов колективізації, особливостей колективізації в селі Велика Снітинка Фастівського району Київської області та дослідження наслідків переведення села на планові рейки. Актуальність роботи полягає у дослідженні мотивів і особливостей колективізації в Україні, що дає право вказувати на тоталітарний характер радянського правління і антидемократичність комуністичної ідеології радянського зразка. Метою роботи є прослідкувати утвердження колгоспної системи на селі. Досягнення мети здійснюється через реалізацію таких завдань: - дослідити причини і передумови початку колективізації ; - визначити і прослідкувати темпи колективізації; - розглянути “куркульський” фактор у колективізації; - визначити наслідки колективного ведення господарства. Розділ І. Початок та цілі колективізації Зміна економічного курсу СРСР 1927р. У партійно-державному керівництві СРСР точилася гостра боротьба навколо питань щодо подальшого розвитку країни. Прискорення економічного розвитку, створення новітніх галузей промисловості, модернізація сільського господарства, всіх сфер життя були об'єктивною необхідністю, з якою в керівництві ВКП(б) погоджувалися всі. Без цього надії на створення соціалістичного суспільства всередині країни і близьку світову революцію розвіювались, як міраж. Розбіжності виникли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства. Навколо цих питань розгорнулася боротьба, коли особисті та групові амбіції керівників заступали суспільство з його реальними потребами. Гострої критики зазнав, зокрема, потенціальний суперник Сталіна у боротьбі за лідерство у партії Л. Троцький. Його звинувачували у «підкопі під неп», закликах до індустріалізації за рахунок зниження закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію і підвищення їх на промислову. Майже всі керівники України, в тому числі Л. Каганович (тоді генеральний секретар ЦК КП(б)У), Д. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубар виступили проти Л. Троцького. Нечисленні його прихильники в Компартії України - І. Дашковський, Н. Гордон, М. Голубенко, Я. Дробніс - не мали підтримки. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 p.) висловився за прискорення темпів розвитку народного господарства при збереженні рівноваги між різними галузями, за госпрозрахунок та інші елементи непу. Й. Сталін переконав більшість з'їзду, в тому числі М. Бухаріна та його прихильників, виключити Троцького з партії. Тим самим з політичної арени був усунутий один з найпослідовніших противників Й. Сталіна. Останньому це відкрило шлях до необмеженої влади в партії та державі. XV з'їзд ВКП(б) прийняв директиви щодо першого п'ятирічного плану розвитку господарства СРСР. Модернізаційні процеси, згідно з цим планом, мали охопити усі сфери життя, у тому числі сільське господарство.[1.255] Відповідно до основних показників п'ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України. У травні 1929 p. вони були затверджені XI Всеукраїнським з'їздом рад. Капіталовкладення в економіку України центр визначив у сумі 13 млрд крб. Це досить багато, якщо зважати, що в цілому на капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд. крб. Планувалося завершення будівництва Дніпровської гідроелектростанції, інших електростанцій, спорудження багатьох шахт, заводів, фабрик. Виробництво електроенергії передбачалося збільшити в 2,5 рази, продукції машинобудування, головним чином важкого, — у 3 рази, хімічної промисловості - у 3,5 рази. П'ятирічний план потребував великих зусиль українського народу, але не обіцяв відповідного поліпшення його життя. Він закріплював традиційну структуру народного господарства, усталену ще до революції, котра ґрунтувалася на видобувних галузях і первинній обробці сировини .[2.256] Розвивати промисловість планувалось через перекачування коштів з сільського господарства. Але для цього треба було привести в дію надзвичайні заходи, що давали б можливість інакше, ніж через ринок, тобто значно вигідніше для держави, розподілити вироблену сільськогосподарську продукцію. Однак ці заходи були нездатні змусити селянина-господаря виробляти продукцію в потрібній для держави кількості. Справу могло владнати тільки вилучення у селян засобів виробництва і перетворення їх у найману робочу силу, яка працює за командою і не розпоряджається виробленим продуктом. Зручним шляхом для цього була комунізація селянства. Ось чому вже у 1927 p., тобто до запровадження надзвичайних заходів, генсек сформулював незвичний термін — «всеосяжна колективізація». Він тут же пом'якшив політичний ефект від нового словосполучення, бо відніс його до невизначеного майбутнього. Але всеохоплююча, або, як стали пізніше говорити, суцільна колективізація швидко перетворилася на лозунг поточного моменту .[3.83-84] Відразу після завершення роботи XV з'їзду ВКП(б) почався перегляд його рішення вести господарське будівництво в рамках нової економічної політики. Приводом до цього стала хлібозаготівельна криза взимку 1927/28 p. Урожай 1927 p. був невисоким. Ціни на хліб, установлені державою, не задовольняли селян, тому вони не погодилися здавати зерно на заготівельні пункти. Подібна ситуація мала місце взимку 1925/26 p. Тоді для оздоровлення обстановки довелося підвищити закупівельні ціни і «заморозити» деякі новобудови. Однак 1928 p. події розгорталися за іншим сценарієм. У січні Й. Сталін у виступах перед місцевим партійно-радянським активом Сибіру звинуватив заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель і закликав працівників судів та прокуратури застосувати до них 107-му статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Це був перший крок до згортання непу. Економічні методи хлібозаготівель замінювались адміністративно-судовими. По суті, йшлося про повернення до продовольчої розкладки .[4.256-257] Аналіз кризи хлібозаготівель розглядався на квітневому і липневому пленумах ЦК ВКП(б) 1928 p. На цих пленумах виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна і М. Бухаріна до розв'язання економічних проблем. М. Бухарін був одним з найпослідовніших прихильників непу. Кризу хлібозаготівель 1927—1928 pp. він пояснював недоліками в роботі державного апарату, його невмінням враховувати економічну кон'юнктуру. Зі свого боку, Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім зміцнілого за умов непу селянства. На його думку, по мірі «просування до соціалізму» опір «класового ворога» зростатиме. Ця теорія всі труднощі й проблеми в економіці та інших сферах суспільного життя списувала на прояви підступності противників радянської влади. А через те і подолання труднощів соціально-економічного розвитку зводилося до боротьби із «внутрішнім ворогом». Незгода з поверненням до методів «воєнного комунізму» проявлялась і серед партпрацівників в Україні. На липневому пленумі ЦК КП(б)У 1928 p. секретар Запорізького окружкому М. Ікс заявив: «Я не без деякого остраху хочу внести пропозицію, що пролунає різким дисонансом. Я хочу запропонувати з 1 липня, або із сьогоднішнього дня, припинити ударні темпи хлібозаготівель, які ми тепер проводимо... Треба прямо заявити, що останнім часом ми хліб не купуємо, а збираємо». Пропозиція М. Ікса була відкинута, а настрої, що відбилися в його промові, секретар ЦК КП(б)У П. Постишев оголосив «небезпечними». Після поїздки Сталіна до Сибіру по СРСР прокотилася хвиля арештів селян, яка охопила й Україну. Протягом 1928-1929 pp. у республіці «за спекуляцію» було притягнуто до суду 33 тис. селян. Заможні господарства обкладалися великим податком. 5 % селянських дворів оцінювались як куркульські, вони мали сплачувати 30 — 40 % суми сільськогосподарського податку. ЦК КП(б)У 1928 p. направив на село 6 тис. активістів для організації хлібозаготівель. За допомогою надзвичайних заходів у СРСР було заготовлено 115 млн. ц. хліба, у тому числі в Україні 42 млн. ц., або майже 37 % .[5.257] Сталін не наполягав на стопроцентній колективізації, хоч відстоював її суцільність. Це — не парадокс. Справа в тому, що генсек чудово розумів: селянин міг змиритися з відчуженням власності тільки під реальною загрозою взагалі втратити її, а тому потребував «заохочувального» прикладу розкуркуленого сусіда. У запланованих «соціалістичних» перетвореннях найзаможнішій частині селян випало зіграти роль куркулів. Якщо проти колгоспів протестували найбідніші селяни, соціальне становище їх не рятувало. Спеціально для такого випадку вигадливі апаратні чиновники знайшли новий політичний жупел — «підкуркульник». Здобутки кооперативного руху, як і заповіт засновника партії, аніскільки не перешкоджали Сталіну проштовхувати свій лозунг суцільної колективізації. Бухарін прилюдно заявляв, що в країні відбувається воєнно-комуністична переоцінка ролі виробничих товариств, що в наявності забуття ленінської концепції кооперування, коли стовповою дорогою до соціалізму визначаються не кооперативи, а колгоспи. Сталін на це відповів, що колгосп — також вид кооперації, причому найдосконаліший. Таке протиприродне поєднання двох принципово різних типів колективних господарств поступово увійшло в суспільну свідомість і втілилося у стереотип «колгоспно-кооперативна форма власності». Поєднання відбулося тільки на словах. На практиці ж одразу після здійснення колективізації всі форми сільської кооперації, крім споживчої, було ліквідовано, а споживчу — одержавлено. Курс на суцільну колективізацію офіційно проголосив листопадовий (1929 p.) пленум ЦК ВКП(б). На ньому було заслухано окрему доповідь Косіора «Про сільське господарство України і про роботу на селі». У відповідній постанові відзначалося, що Україна має розвинуту матеріально-технічну базу для перетворень у сільському госпоарстві. Партійно-державному керівництву України пропонувалося посилити темпи колективізації .[6. 84] Орієнтуючись на позицію генсека, Молотов і Каганович на пленумі висловилися за здійснення суцільної колективізації протягом року. З ними солідаризувався Косіор. Однак інші учасники пленуму наполягали на тому, щоб завершити колективізацію за більш тривалий строк, у межах п'ятирічки. Пленум вирішив утворити комісію під керівництвом наркомзема СРСР Яковлєва для розробки питань, пов'язаних з колективізацією. Рекомендації комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Україну віднесли до регіонів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 p. або навесні 1932 p. Колективізація була задумана Сталіним як комунізація, з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. Щоправда, в офіційних партійно-державних документах йшлося про артільну форму господарств, але в інструкціях, якими вони супроводжувалися, артіль ця мала вигляд комуни. Під час кампанії по колективізації почали усуспільнювати корів, дрібну худобу, птицю. Це зустріло рішучий опір селянських мас і різко загострило політичне становище. Сталін змушений був відступити. У статті «Запаморочення від успіхів», надрукованій у газеті «Правда» на початку березня 1930 p., він назвав порушення добровільності при вступі в колгосп та ігнорування присадибної ділянки колгоспника «перегинами» і поклав відповідальність за них на місцеві власті. Маневр заспокоїв селянство, а потім колективізація продовжувалася уже в артільній формі .[7.85] Отже, з 1927 р. готувалася нова програма політичного і економічного розвитку СРСР. Потреба індустріалізації країни, що була викликана міжнародною напруженістю, повинна була знайти джерела фінансування та розвитку. Руйнування села як культурного і національного центру українців і використання його потенціалу – стало тим засобом, який дав можливість здійснити промисловий стрибок 30-х рр. в СРСР. Розділ 2. Створення та розвиток перших колективних господарств в селі Велика Снітинка З приходом радянської влади почалися зміни і у нас на селі. Найперше, почали створювати колективні господарства. Одною з форм організацій селян були комнезами, в Росії їх називали комбіди. В 1919 році невелика група селян створила перший комнезам. Першим головою комнезаму був Дем’ян Гаврилович Нещотний. До складу комнезаму входили: Митрофан Андрійович Лазаренко, Микола Якович Сажко, Артем Юхимович Паніматченко, Іван Дем’янович Бойченко, Терентій Олексійович Онищенко, Михайло Степанович Лазаренко. На початку радянської влади процес утворення комнезамів приходив більш - менш демократично. Селяни самі вирішували чи йти в комнезам, чи залишатись одноосібником. Питання вступу вирішувалося на сходці села. Перша ж сходка селян різко розділилась на два табори. Одна частина селян це були малоземельні селяни, які мали вузькі наділи на глинищах, пагорбах та великому степу за 12км. від села. На чолі цієї групи стояли активісти створення комнезаму. Друга група селян - міцні хазяї, що володіли найкращою частиною землі. Це були Павло Салієнко, Сергій Атаманчук, Павло Пипко, Йосип Заграничний, Ничипір Пипко, до них також примкнута частина малоземельних селян, які хотіли працювати одноосібно. Обстановка була дуже напруженою. Але сходка прийняла рішення про створення комнезаму і зняття лишків землі у заможних селян і передачу їх у володіння малоземельним. Зрозуміло, це викликало величезне невдоволення із спротив тих селян, у яких відбирали землю і ситуація так загострилась , що дійшло до вбивства. Було вбито найбільш активного виконавця рішень сходки сількора Миколу Яковича Сажка. Люди в Україні, побачивши як діє радянська влада, її не сприйняли, що визнав і ЦК. Багато людей почали збройну боротьбу проти влади. Наші односельчани зі зброєю в руках боролися проти радянської влади. Так між Фастовом і Васильковом існувала озброєна група в 8000 чоловік. Населення повністю їх підтримувало.[8.15],[9.23] Влада дуже жорстоко придушувала ці виступи. Так в квітні 1919 року в ціля ліквідації повстання було спалено радянськими військами села Романівка і Хідівці.[10.24] В 1919 році радянська влада на Україні, а особливо на Київщині, була ще дуже слабка і організація комнезамів йшла спонтанно. Часто в комнезами ішли люди, які тільки хотіли поживитися чужою власністю. “…Повсюду в комбеды проходят выскочки, лентяи и пьяницы, пропившие в былое время свою землю, на которой не хотели работать. Полнейшее отсутствие честности, добросовестности. О своей деятельности не дают отчета никому, даже сельскому обществу. По их мнению среднее крестьянство – это кулачество, а потому его подвергают мерам, применяемым Советской властью к кулакам, например, реквизиции, конфискации и т.п….. Конфискованные, реквизированные вещи, продукты сплавляют и даже пропивают. Среднее кристьянство, видя всё это, слушает хитрих кулаков, которые говорят, что это строится коммуния лентяев не желающих работать. Они уничтожают то все, наше, добытое тяжким трудом, коммуния работать не хочет… Коммунисты готовое делить мастера. Поэтому сейчас полное единение средних крестьян с кулачеством”. Так писав селянин – комуніст Н. Остряниця в ЦК КП(б)У в серпні 1919р.[11.40] Все це привело до того, що в « Киевской губернии крестьяне стоят за советскую власть, но равнодушно не могут говорить о коммуне и коммунистах, видя в них разбойников и грабителей, к тому же в представлении крестьян все коммунисты – евреи, и все евреи коммунисты» так писав голова раднаркому Латвії, коли їхав з Фастова на Київ, в листопаді 1919 року.[12.18] Але нічого не допомогло. Радянська влада ставала міцнішою і вирішила серйозно взятися за селян, всяка видимість демократії була відкинута. Селян почали масово заганяти в колгоспи. Всякий спротив придушувався. Якщо селяни не хотіли йти до колгоспу то його обкладали такими податками, що він міг або розоритися і вмерти з голоду, або щоб вижити вимушений йти в колгосп. Особливо впертих розкуркулювали, арештовували і виселяли, забирали в концтабори. В 1928 році Сталін висунув гасло «суцільної колективізації» , але селяни України не бажали масово вступати до колгоспів. Тоді сталінський режим вирішив задушити селян податками. Було введено на селі такі податки: «1) м`ясоподаток, 2)молокопоставки, 3) картоплепоставки, 4) штрафи і «стягнення» (так було і надруковано у відомості) – за різні провини і невчасну сплату 5) хлібоподаток – зернові, бобові, олійні культури, 6) поставки вовни. Далі грошові податки: 7) сільськогосподарський податок, 8) страховки, 9) культ збір, 10) само обкладання, 11) одноразовий, 12) натуродбутки – по лагодженню шляхів, або сплата грошима, 13) ще одна графа порожня на всякий запас! Але це ще не все: ще позики, заготовка овочів, закупка хліба, правда остання вважається добровільною, але посилання і виправдовування добровільністю платежів розцінюється як «активний опір» або опортунізм».[13.170] Але це не допомагало і тоді режим вирішив винищити незгодних. Над Україною постала примара голоду. В 1930 році після статті Сталіна « Запаморочення від успіхів»? Селяни вирішили, що режим послабився і почали масово виходити з колгоспів. Цей процес набув таких масштабів, що Київський Окрвиконком вимушений був подати відозву « До наймитів, незаможників та середняків Київщини». У всьому звинувачували куркулів: «… частина селянства Київщини, що ввійшла була до колгоспів, під впливом куркульських агітацій, через свою несвідомість, а почасти й через перекручування партійної директиви в колгоспному будівництві – почали виходити з колгоспів… Глитайня та її прибічники, що зазнали великої поразки під час колгоспного будівництва намагаються розвалити колгоспи».[14.19] У другій половині січня 1930 p. спеціальна комісія політбюро ЦК КП(б) під керівництвом В.Молотова розробила план кампанії з розкуркулення. Його було затверджено в таємній постанові ЦК ВКП(б) від 30 січня 'Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації'. За цим документом, власники господарств, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої належали учасники й організатори антирадянських виступів. Вони мали бути “ізольовані” в тюрмах і концтаборах. До другої категорії потрапляли всі, хто чинив 'менш активний опір' кампанії розкуркулення, їх разом із сім'ями виселяли в північні райони країни. До третьої категорії зараховувалися всі, хто не опирався розкуркуленню, їм давалися зменшені земельні ділянки за межами колгоспних масивів. Населення в 30-х роках було налаштоване проти колгоспів, навіть біднота. Про те, що в суспільстві такі настрої знали вищі органи влади України. Так в довідці ЦК «про роботу з біднотою» говорилося: «Беднота вокруг основных лозунгов партии не мобилизована. В результате чего можна слышать от бедноты – колективізація є колишня панщина, весною ліквідували кулаків, а тепер починають братися за бідняка і середняка. Часто можна чути от ми босі, голі, а коли підемо до колгоспів, то зовсім будемо голі і голодні».[15.67] Справа колективізації займала першочергову увагу всіх районових та сільських організацій та громадськості. Для проведення цієї роботи крім мобілізації всього активу на місцях було організовано увагу і всіх профспілкових організацій, учбових закладів, які виділили низку бригад для проведення масової роз'яснюючої роботи, але суворого підбору, достатнього інструктування та систематичного керівництва роботою бригад на місцях не було. Це визнавалося на засіданні Білоцерківської окружної контрольної комісії 20 квітня 1930р. «До бригад, що складались на селах, в багатьох випадках входив непевний, а в окремих випадках явно ворожий для радянської влади елемент (жандарі1, куркулі та ін.), а велика кількість бригадирів просто аполітична та не знала села. З боку уповноважених РВК та сільрад був недостатній контроль над роботою численних бригад, та до того і підбір самих уповноважених був недостатній. Таким чином, селянство не всюди одержувало повного і вірного роз'яснення засад колективізації. Кожна з бригад і бригадири давали свої тлумачення. В той час більшість бригадирів, зіткнувшись з практичними запитаннями по колективізації (порядок погашення вступних і пайових внесків, внутрішній розпорядок праці в колгоспі, розподіл результатів господарчої діяльності та ін.), не змогли дати чітких, вірних пояснень, давали невірні і плутані, що зовсім не відповідали дійсності, пояснення, наводили сумнів на селянство в доцільності організації колгоспів, що відштовхувало селян від колективізації, а в окремих випадках антирадянський елемент використав своє перебування в бригадах для шкідницької роботи по розкладу колективної думки. Наприклад: в с. Кожанка Фастівського р-ну з'ясовувалось селянам, що потрібно в колективі працювати 200 діб на рік, а в другому селі це число збільшилось до 260 днів. В с. Романівка голова колгоспу популяризуючи на загальних зборах виробничий план артілі, заявив: 'Що план розраховано так, що кожний працездатний жнець в середньому мусить нажати півтори нони за день'. Вимагали внесення вступних і пайових внесків при одноразовій забороні продавати з господарства будь-які продукти. _________________________________________________________________ 1. Жандарі – жандарми. Не ваючи успіху в дорученій справі, дякуючи невірному тлумаченню перед селянами основних принципів колективізації частина сел перейшла до методів адміністрування, залякування, що приводило до примусового втягнення в колектив. В погоні за 100 % колективізацією до певного терміну, актив 'ізощрявся' у вишукуванні методів роботи: найбільше застосування в практиці втягнення до колективу має бойкотування - відмовлення у відпуску краму із споживчої кооперації аж до найпотрібніших предметів широкого споживання (гас, сірники, сіль та ін.). Це відмічено по селах Житні Гори, Новоселиця, Романівна, Березна, Біліївка, Пилипівка, Зубарі, Каменеве, Оленівка, Триліси), причому в с. Трилісах Фастівського р-ну застосували бойкот не до окремих господарств, а до цілих кутків, що відставали у колективізації».[16.15-21] Влада на місцях теж не сиділа склавши руки, а боролася всякими методами за кращі показники по «околгоспленню» селян. Дійшло до того, що на засіданні бюро Фастівського РПК 2 січня 1931 р. розглядалося питання по В. Снітинці після доповіді члена бюро РПК Коломацького. « В зв’язку з наявністю перекручувань по селу В. Снітинка, виявленим т. Коломацьким утворити комісію в складі Т. Т. Знищенко, Трібельгорна та Вайсберга, якій пропонувати в декадний термін проробити обстеження по селу В. Снітинка та доповісти РПК. Головою комісії визначити т. Трібельгорна».[17.165] Але в той же час самі партійні органи Фастівського району вимагали ще більшого тиску на селян. «Запропонувати фракції РВК в 3-х денний термін оформити пакетні матеріали на куркульські господарства, які й досі не сплатили с г. податку самообкладання та інших платежів. Доручити учпрокуророві та нарсудді протягом 8-х день розглянути ці матеріали й ужити до куркулів неплатників податків самих суворих мір кари (вислання за межі України, засудження до бупру і т. інше)».[18.11] У людей які заборгували, так званих твердосписочників, забирали всю худобу.[19.46] Люди рятувались як могли різали худобу або переховували її у знайомих та родичів у містах тому що на міста плану заготівлі продуктів не було. Тому органи пропонували «… Райторгвідділу додати плян м’ясозаготівлі по місту Фастову».[20.74] Міцні, так звані куркульські, господарства почали розорювати виселяючи силою за межі села поза колгоспні землі, забираючи у тих землю і наділяючи найгірші землі в розмірі 0,30 га. на «їдця» і до 5 га., не більше, на господарство.[21.121] Землі ж які забирали у селян та садиби передавали колгоспам, а «кулацькі семї там залишити де вони зараз проживають та переселивши господарства із їх хат в гірші бідняцькі хати».[22.10-12] В с. Трилісах Фастівського р-ну на загальних зборах вчинили глузування з громадянина, що не вступив до колгоспу, а саме: коли було обрано президію зборів, з аудиторії подано запитання, хто з членів президії не в колективі, виявили одного громадянина й під загальний крик запропонували йому залишити президію, причому заставили його вилізти попід столом. В тому ж с. Трилісах уповноважений проводив збори до 3 год. ночі аби взяти людей «ізмором», не випускаючи нікого з помешкання і коли не мав ніякого успіху оголосив 'що всі, хто був присутній на зборах, механічно входить до колективу'. В Фастівському р-ні в більшості сіл збори по колективізації проводили під озброєною охороною з комсомольців і лісників, причому зі зборів нікого не випускали (с. Каменеве, Велика Снітинка, Борова). Аби втягнути до колективу забирали насіння примусовим порядком та сільськогосподарський реманент у громадян, що не вступили до колективу, після чого йому оголошували, що його зараховано в колектив (с. Каменеве, Вінницькі Стави, В.Снітинка). На зборах залякували членів спілок, що хто не в колективі, того викинуть з роботи та профспілки. Не давали довідок не членам коллективу, навіть біднякам, для одержання авансів на відгодівлю законтрактованої худоби.[23.103] Все це привело до того, що селяни почали говорити вже зимою 1931р. „Хай зазеленіють кусти – прийде час, що й наше – право буде – тоді підемо по м’ясозаготівлю до бідноти”.[24.74] Але Радянська влада вже зміцніла і колгоспне будівництво продовжу- валось. В 1931р. в с. В.Снітинка був один колгосп 1 Травня головою колгоспу став Нітун. (13). Він замінив Закуденка Олександра Петровича. Вже в 1933р. існувало два колгоспи: ім. І-го Травня та ім. Косіора. Ось характеристика цих колгоспів станом на 1933р. Колгосп ім. І-го Травня : «а) нагрузка на 1 трудоспособного -2.5га; б) оплата трудодня в 1933р. натурой – 1,32 кгр; Предполагаемая оплата в трудоднях в 34г -2,6 кгр; в) натуральная задолженность – 300 цент.; г) хозяйственными постройками колхоз обеспечен; д) севооборот шестипольный; е) задолженность колхоза М Т С – 1200р. Предложения а) Поднять под озимый посев дополнительно 75га, увеличить зяблевую пахоту на 100га; б) вырастить и сохранить 17шт. конского молодняка для пополнения тягла; в) провести мелиорацию на площади 85га., для чего необходимо кредита в размере 5000руб.; г) завести многолетние травы, для чего закупить 15 центнеров семян для посева клевера; д) для укрепления и расширения М Т Ф. Необходимо купить 30 тёлок , предоставив для этого кредит 15000 руб. е) обеспечить рабочую силу в колхозе за счёт допереселения из других районов 40 семей. Колхоз имени Косиора с. Большая Сніж(т)инка Характеристика а) Нагрузка на 1 трудоспособного – 2 га. б) Оплата 1 трудодня натурой в 33 г. 1.85 кгр., в 34г. – 2.5 кгр. в) МТФ и СТФ в стадии организации. г) Подсобная отрасль хозяиства в колхозе – кролиководство. д) Натуральная задолженость – 25 цент. семенной ссуды. Предложения а) Кроме предусмотретенных договором работ провести пахоту под озимые 40га., зяблевой пахоты – 40 га. б) перейти с осени 34г. на устойчевый севооборот. в) Укрепить МТФ, докупить 10 телят, предоставив кредит на сумму 5000руб. г) Ввести тровосеяния. В этом же году посеять 7 центнеров конюш. д) Для пополнения колхоза рабочей силой, необходимо допересилить с других районов 20 хозяйств».[25.342-343] В той час оплата в колгоспах проводилась по трудоднях, або як казали в народі “працювали за палочку”, тому що кожного дня бригадир відзначав у відомості зроблену роботу і ставив в клітинці риску - “палочку”. Але за запізнення, хворобу, невиконання норми могли поставити 0,25 трудодня. За один трудодень могли дати десь майонезну баночку вівса (зі спогадів Теличка Миколи Петровича). Кожному колгоспнику на руки видавалась трудова книжка колгоспника. Всі виконані роботи і кількість нарахованих йому трудоднів бригадир записував у ТКК. Документів, які посвідчують особу у селян практично не було і втекти з села в інше село, або в місто було дуже і дуже важко. В страшному 1933 р. колективізація продовжувалась. Людей розкуркулювали, висилали, викидали на вулицю. В селі був один млин, три вітряки. Млин і вітряки закрили і розібрали люди на паливо, а останній згорів під час В.В. війни. В кінці 30-х років було створено ще один колгосп - ім. Чапаєва, а колгосп ім. Косіора було перейменовано ім. Калініна. З цього часу майже все населення села Велика Снітинка працювало в колгоспах. Праця була дуже важка. Практично все робилось руками. Своїх тракторів в колгоспах не було. Обробляти землю допомагала фастівська МТС. Колгоспи поступово міцнішали і люди почали жити краще. Настав 1941 рік. З початком Великої Вітчизняної війни багато наших односельчан пішли на фронт. Коли стало зрозуміло, що село займуть німці, почалася евакуація. Виїжджали хто як міг, спеціально влада нікого не вивозила. З колгоспного майна вивезли частину зерна і евакуйовували на Схід худобу. Погнали її до Дніпра, але перед річкою колону розбомбили німецькі бомбардувальники і селяни через деякий час повернулися до дому. Під час німецької окупації колгоспів не було. Німці організовували людей на обробіток землі, але все забирали собі і вивозили. Останній урожай зібрати не встигли. Окупанти спочатку організували колгосп і поліцаї зганяли людей на роботу, але робили люди там аби день до вечора. Все одно весь урожай забирали. До 1943 року він перестав існувати. __________________________________________________________________ В колгоспній виробничій енциклопедії так пишеться про норми відробітку і розцінки робіт в трудоднях: « Норми виробітку переглядають і встановлюють на основі рівня продуктивності праці, досягнутого передовиками – колгоспниками. Відповідно до цього, за рішенням загальних зборів колгоспників, норми підвищують». В 1948 році постановою Ради Міністрів СРСР було встановлено 9 груп на розцінки в трудоднях, від 0,5 за некваліфіковану працю, до 2,5 трудодня за високу кваліфікацію.[26. 28-29] __________________________________________________________________ Розділ 3. Складний шлях розвитку колективних господарств другої половини 40 вих – 90 ті роки Після визволення села від німецько-фашистських загарбників життя поступово входило в мирне русло, але податковий тиск на селян не зменшувався. Практично всі податки, які згадувались вище, залишились. Державні органи дуже прискіпливо перевіряли всіх людей що перебували на тимчасово окупованій території. Були випадки, коли жінку не брали на роботу в колгосп тільки через те, що до війни її сім`я не працювала в колгоспі, а після загибелі чоловіка на фронті не було надано довідки про смерть. Такі питання розглядались на рівні району. Люди йшли в колгоспи, бо треба було якось виживати і крім цього селяни не мали паспортів, тому вирватись з села було дуже важко. Треба було мати дуже добрі відносини з головою сільської ради, або прописувати дітей у місті, щоб вони потім отримали паспорт, або ж завербовуватись на будови п’ятирічки. В 1947 році голод знову прокотився нашою Батьківщиною. Далися взнаки роки війни, розруха та неврожай 1946 року через страшну посуху. Життя в селі було дуже важким, але такого страшного голоду як в 1932-1933 роках не було. Добре було вже те, що не ходили по хатах, як в 33 році, і не забирали продукти. Люди спочатку вживали в їжу той урожай, який зібрали восени, але він був дуже мізерний. Розповідали, що посадивши 6 мішків картоплі весною, восени накопали два , трохи більшої за горох. Багато людей взагалі не копали, бо не було чого копати, все згоріло на сонці. Варили цю картоплю не до повної готовності, витягували з казанка терли в руках, щоб відлущилась шкірка, або їли з шкіркою. Дуже швидко ці запаси вичерпались. І люди знову почали їсти різні трави, внутрішню частину очерету, жабурниці (беззубка), ловили рибу, черепах та інше. Для того щоб вижити, ходили на поля і збирали залишки колгоспного урожаю. Під Вишняками, на колгоспному полі, збирали мерзлу картоплю з якої потім вимивали крохмаль, разом з висівками замішували на воді і робили млинці. Їх у нас називали «примусовці», а в Росії «тошнотики». Продавали їх і на базарах. Часто їх жарили і на машинному мастилі, яке змогли вкрасти в колгоспі. Народ навіть придумав такий вірш: Тошнотики, тошнотики, Какая ваша честь, А если бы вас небыло, То что бы было есть. Більшість людей в селі працювала в колгоспах, де отримували обіди, хоч пісні, рідкі, але все ж їжа. Часто батьки більшу частину цього мізерного обіду забирали додому дітям і це було ціле свято, особливо як приносили кусочок хліба. В школі варили затірку і давали її учням, але не всім. В основному старались нагодувати сиріт та напівсиріт. Люди, якщо знаходили на полі мерзлі буряки, не з’їдали їх, а варили з них горілку, яку потім в Фастові міняли на харчі. Дехто з людей їздив на Західну Україну, там такого голоду не було, і звідти везли продукти, вимінюючи їх за щось цінне, бо грошей було мало. Хто працював на залізниці, особливо машиністом на паровозі, той не так голодував бо їм давали пайки. В цей час тяжко було не тільки з продуктами, але й з іншими товарами. Одежу часто шили з брезенту від палаток, перешивали шинелі. Н е було і взуття і люди вимушені були самі щось видумувати. Так було придумано «чуні» - клеєні та зшиті зі старих автомобільних камер, високі калоші. Говорили: «Спсіба Сталіну грузіну, що узув нас у різіну». Як паливо використовували все, що горить: солому, картоплиння, кукурудзиння, сушили кінські й коров’ячі кізяки і ними топили. Дров було дуже мало. По ярах, які зараз заросли деревами та чагарниками, було голо, бо люди на паливо вирубували все, що могло горіти, і очерет та осоку теж. Вугілля на села тоді не завозили, діти 11ти – 12ти років ходили у Фастів, туди де зараз електродепо. Там в 40вих роках чистили топки паровозів і діти наввипередки хапали навіть ще гаряче вугілля з відвалів. Це вугілля потім несли додому і або самі ним палили, або продавали. У машиністів або працівників залізниці біля тендерів можна було виміняти за горілку якийсь кусок хліба. Поступово почалась відбудова колгоспів. В той час сільська рада мала значний вплив на колгоспи і могла «уповноважувати» голів колгоспу. В 1945 р. в селі було три колгоспи: І ім. Чапаєва – голова Власенко М. Ф. ІІ ім. 1 Травня – голова Пераківський А. С. ІІІ ім. Калініна - голова Хорват Ф. Й. [27.82] Садиба колгоспу ім. Чапаєва розташована була за Саперкою біля Ганжиного. Садиба колгоспу ім. Калініна – за Дранівкою, ім. 1 Травня – там де зараз НДГ Великоснітинське. |
21 декабря 2009
Ip: 77.52.54.45 Тема: Історія селаМоя земля – мій скарб і мій талан, ти – святощі мої, блаженство!Рубрика: До 85-річчя утворення Фастівського району: сторінки історії і сьогодення сіл Фастівщини
Юрій ПИПКО, с. Велика Снітинка |
16 декабря 2009
|
| Закрыть |
